Гаррі Поттер і напівкровний принц

— О, добрий вечір, — сухо буркнув Гаррі.

— Дорогий хлопчику! — драматично зашепотіла професорка. — Чутки! Розмови!

Обранець! Авжеж, я давно це знала... Гаррі, знаки ніколи не провіщали тобі добра... але чому ж

ти покинув віщування? Кому-кому, а тобі цей предмет життєво необхідний!

— Ой, Сивіло, та ми всі вважаємо свої предмети найнеобхіднішими! — голосно підхопив

розмову розпашілий Слизоріг, що вигулькнув біля професорки Трелоні в оксамитовій шапочці

набакир, із келихом п’янкого меду в одній руці та з величезним пирогом у другій. — Ніколи ще

я не мав учня з таким вродженим хистом до настоянок! — Слизоріг ніжно подивився на Гаррі

налитими кров’ю очима. — Інстинкт, розумієш... як і в його матері! Я на пальцях однієї руки

можу полічити учнів з подібним обдаруванням, зізнаюся тобі, Сивіло... та що там, навіть

Северус...

У Гаррі аж душа в п’яти пішла, коли Слизоріг простяг убік руку й неначе просто з повітря

притяг до себе Снейпа.

— Та не ховайся, Северусе, йди до нас! — радісно гукнув Слизоріг, починаючи вже

гикати. — Я оце розповідав про надзвичайний хист Гаррі до виготовлення настоянок і відварів!

Тут, зрозуміло, є й твоя заслуга, бо ти ж його навчав цілих п’ять років!

Опинившись у пастці Слизорога, що обхопив його рукою за плечі, Снейп націлився своїм

гачкуватим носом на Гаррі, а його чорні очі звузилися.

— Дивно, бо в мене ніколи не виникало враження, що я спромігся навчити Поттера бодай

чомусь.