Гаррі Поттер і напівкровний принц

скис і нічого не говорив. Гаррі мовчки міркував про те, як низько можуть упасти дівчата заради

помсти.

Коли він о восьмій вечора вийшов у вестибюль, то побачив там незвично багато дівчат, які

підпирали стіни й кутки, обпікаючи очима Луну, яка натягла на себе цілий комплект блискучих

сріблястих мантій, за що присутні брали її на кпини, але загалом була досить мила. Гаррі радів

уже тому, що вона не наділа свої сережки-редиски, намисто з маслопивних корків та

спектрокуляри.

— Ось і я, — сказав він. — То що, йдемо?

— О, так, — зраділа Луна. — А де буде вечірка?

— У кабінеті Слизорога, — пояснив Гаррі й повів її вгору мармуровими сходами далі від

заздрісних очей та гострих язиків. — Ти чула, що туди має прийти вампір?

— Руфус Скрімджер? — запитала Луна.

— Як... що? — розгубився Гаррі. — Тобто міністр магії?

— Так, він же вампір, — буденним голосом сказала Луна. — Батько написав про це

довжелезну статтю, щойно Скрімджер замінив на посаді Корнеліуса Фаджа, але хтось із

міністерства наполіг, щоб її не друкували. Зрозуміло, хотіли приховати правду!

Гаррі дуже сумнівався, що Руфус Скрімджер — вампір, але він звик, що Луна переповідає

чудернацькі вигадки свого батька, як реальні факти, тому навіть не відповідав; вони підходили

до Слизорогового кабінету, і з кожним кроком дедалі голосніше чулися сміх, музика й гамір.

Можливо, він був так побудований, а може, Слизоріг скористався якимись магічними