Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Привіт, Луно. Герміоно, ти забула речі...Він простяг їй книги.

— Ой, так, — глухим голосом сказала Герміона, а тоді взяла речі й швидко відвернулася,

щоб ніхто не бачив, як вона витирає пеналом сльози. — Дякую, Гаррі. Ну, я, мабуть, піду...

І швидко зникла, не давши Гаррі змоги хоч якось її розрадити; та йому, чесно кажучи,

бракувало потрібних слів.

— Вона трохи засмучена, — сказала Луна. — Я думала, що там Плаксива Мірта, а

виявилося, що то Герміона. Жалілася на Рона Візлі...

— Бо вони посварилися, — пояснив Гаррі.

— Він часом дуже смішно жартує, правда? — додала Луна, йдучи поруч з ним по

коридору. — Але іноді буває дещо жорстокий. Я це помітила ще торік.

— Можливо, — погодився Гаррі. Луна звично відверто висловлювала не дуже зручні

істини; таких, як Луна, Гаррі ще не зустрічав. —То як пройшов семестр?

— Нормально, — відповіла Луна. — Трошки самотньо без ДА. Але Джіні молодець.

Недавно допомогла двом хлопцям на уроці трансфігурації замовкнути й не казати на мене

“Лунатичка”...

— Ти б не хотіла сьогодні піти зі мною на вечірку до Слизорога?

Слова вилетіли з рота, перш ніж Гаррі встиг їх зупинити; він почув їх ніби збоку, з чужих

вуст.

Луна здивовано глянула на нього своїми банькатими очима.

— На вечірку до Слизорога? З тобою?