Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Так, — підтвердив Гаррі. — Нам можна запрошувати гостей, то я й подумав, може, ти

будеш не проти... тобто... — Він волів якомога чіткіше окреслити свої наміри. — Тобто як моя

приятелька, розумієш. Але, якщо не хочеш...

Він уже почав було думати, що краще б вона не захотіла.

— Чому ж, я з радістю піду з тобою як приятелька! — засяяла Луна так, як ніколи досі. —

Мене ще ніхто не запрошував на вечірку як свою приятельку! То це ти для вечірки пофарбував

собі брову? Мені теж так зробити?

— Ні, — рішуче заперечив Гаррі, — це випадково, я попрошу Герміону, щоб вона зробила

її нормальною. Тоді зустрічаємось о восьмій вечора у вестибюлі.

— АГА! — заверещав хтось угорі, й вони аж підстрибнули: прямісінько над ними висів

догори дриґом на люстрі й віроломно посміхався Півз.

— Потька просить Линьку на вечірку! Потька любить Луньку! Потька любить Лу-у-у-у-у-

уньку!

І він шугонув геть, ґелґочучи й репетуючи:

— Потька любить Луньку!

— Як добре, що це збережеться в таємниці, — зіронізував Гаррі. І справді, незабаром уся

школа знала, що Гаррі Поттер запросив Луну Лавґуд на вечірку до Слизорога.

— Ти ж міг вибрати будь-кого! — спантеличено казав Рон за вечерею. — Будь-кого! А ти

вибрав Лунатичку Лавґуд?

— Не називай її так, Роне, — обурилася Джіні, зупиняючись у Гаррі за спиною. — Я дуже