Гаррі Поттер і напівкровний принц

заздрості, а не сміху, тепер аж захлинався з реготу. Гаррі цей новий, усміхнений і жартівливий

Рон подобався значно більше, ніж той похмурий і агресивний, якого довелося терпіти кілька

попередніх тижнів, але за таку вдосконалену Ронову версію довелося заплатити чималу ціну.

По-перше, Гаррі мусив миритися з постійною присутністю Лаванди Браун, якій здавалася марно

згаяною кожнісінька мить, коли вона не цілувалася з Роном; а по-друге, Гаррі знову опинився в

ролі найкращого друга двох людей, які, здавалося, вже ніколи одне з одним не заговорять.

Подзьобані й подряпані Ронові руки досі не загоїлися після нападу Герміониних пташок;

тож Рон затаїв на неї образу і злість.

— Їй нема чого нарікати, — сказав він Гаррі. — Вона ж цілувалася з Крумом. А тепер

з’ясувала, що хтось хоче цілуватися зі мною. Ми живемо у вільній країні. Я не зробив нічого

поганого.

Гаррі нічого не відповів, прикидаючись, що його увагу поглинула книжка, яку вони мали

прочитати перед завтрашнім уроком заклять (“Пошук квінтесенції”). Щоб залишатися другом і

Ронові, й Герміоні, він тепер переважно мовчав як риба.

— Я ж Герміоні ніколи нічого не обіцяв, — бубонів Рон. — Тобто так, я збирався піти з

нею святкувати Різдво до Слизорога, але ж вона не казала, що... Ми мали йти як друзі... Я

вільний птах...

Гаррі перегорнув сторінку “Квінтесенції”, розуміючи, що Рон за ним стежить. Рон і далі

щось собі бурмотів, але його голос заглушувало потріскування каміна, втім, Гаррі знову розчув

слова “Крум” і “нема чого нарікати”.