Гаррі Поттер і напівкровний принц

— До побачення, Томе. Зустрінемося в Гоґвортсі.

— Думаю, цього досить, — сказав сивочолий Дамблдор поруч з Гаррі. Наступної миті

вони знову невагомо линули крізь темряву, і за кілька секунд приземлилися прямісінько в його

теперішньому кабінеті.

— Сідай, — звелів Дамблдор Гаррі.

Гаррі послухався, пригадуючи все щойно побачене.

— Він повірив у це значно швидше, ніж я... тобто, коли ви сказали, що він чарівник, —

замислився Гаррі. — Коли мені це казав Геґрід, то я йому спочатку не повірив.

— Так, Редл був абсолютно готовий повірити в те, що він... як він сам це сказав...

“особливий”, — погодився Дамблдор.

— Чи знали ви... тоді?.. — поцікавився Гаррі.

— Чи знав я, що зустрівся з найнебезпечнішим темним чаклуном усіх часів? — перепитав

Дамблдор. — Ні, я собі й уявити не міг, що він виросте і стане тим, ким є. Проте він мене

справді тоді заінтригував. Я повернувся в Гоґвортс, маючи намір пильнувати за ним, і не тільки

тому, що він був самотній і не мав друзів, а й тому, що я відчував обов’язок робити це заради

інших, а не лише заради нього самого.

Його приховані сили, як ти вже чув, були на диво добре розвинуті як на такого юного

чарівника, і... що було найцікавіше й найзловісніше... він уже з’ясував для себе, що ними можна

розпоряджатися на власний розсуд, і почав застосовувати їх осмислено. Як ти бачив, то не були

випадкові експерименти, типові для юних чаклунів. Він використовував магію на шкоду іншим