Гаррі Поттер і напівкровний принц

грошей.

— Це легко виправити, — Дамблдор вийняв з кишені шкіряний гаманець. — У Гоґвортсі

існує фонд допомоги тим, хто неспроможний за власні кошти придбати книги й мантії.

Можливо, тобі доведеться купити ненові підручники заклять і все інше вживане, але...

— А де продаються підручники заклять? — не дослухав Редл. Він схопив пухкенький

гаманець з грішми, навіть не подякувавши Дамблдорові, і тепер розглядав великого золотого

ґалеона.

— На алеї Діаґон, — пояснив Дамблдор. — Я маю з собою перелік потрібних тобі книжок

та шкільного приладдя. Можу допомогти тобі все знайти...

— Ви підете зі мною? — поглянув на нього Редл.

— Піду. Якщо ти хочеш...

— Я впораюся й сам, — урвав його Редл. — Я звик усе робити для себе сам і ходжу по

Лондону без супроводу. Як потрапити на цю алею Діаґон... пане директоре? — додав він,

перехопивши Дамблдорів погляд.

Гаррі думав, що директор наполягатиме на своєму, але знову був здивований. Дамблдор

вручив Редлові конверт з переліком потрібного, а тоді, чітко пояснивши, як дістатися з

сиротинця до “Дірявого Казана”, сказав:

— Ти його побачиш, хоч навколишні маґли... тобто не-магічні люди... нічого не бачать.

Знайди там шинкаря Тома... легко запам’ятати, бо він твій тезко...

Редл роздратовано відмахнувся, наче відганяв надокучливу муху. — Тобі не подобається