Гаррі Поттер і напівкровний принц

внутрішньої кишені піджака чарівну паличку, спрямував її на обдерту шафу в кутку й недбало

змахнув.

Шафа спалахнула вогнем. Редл скочив на ноги. Гаррі не міг його винуватити за те, що

Редл аж завив від розпачу й люті: там, мабуть, було все його злиденне добро; та не встиг Редл

накинутися на Дамблдора, як полум’я зникло, а шафа лишилася ціла й неушкоджена.

Редл перевів погляд з шафи на Дамблдора, а тоді з жадібним виразом обличчя показав на

чарівну паличку.

— Де можна таку взяти?

— На все свій час, — відповів Дамблдор. — Там щось хоче вилізти з шафи.

І справді, з шафи чулося слабке торохкотіння. Редл уперше злякався.

— Відкрий дверцята, — звелів Дамблдор.

Редл завагався, тоді перетнув кімнату й розчинив навстіж дверцята шафи. На верхній

полиці, над вішаками з пошарпаним одягом, тряслася й торохкотіла картонна коробочка — наче

в ній металися зацьковані миші.

— Візьми її, — наказав Дамблдор.

Редл узяв тремтячу коробку. Він був розгублений.

— Чи є в цій коробці щось таке, чого ти не повинен був мати? — запитав Дамблдор.

Редл кинув на Дамблдора довгим пильним поглядом, ніби щось вираховував.

— Мабуть, так, пане директоре, — зізнався він нарешті безбарвним голосом.

— Відкрий, — сказав Дамблдор.