Гаррі Поттер і напівкровний принц

заспокоїшся, то я розповім тобі про Гоґвортс. Та якщо ти не захочеш навчатися в нашій школі,

то ніхто тебе не примусить...

— Нехай би тільки спробували, — глузливо вишкірився Редл.

— Гоґвортс, — вів далі Дамблдор, ніби й не почув останніх Редлових слів, — це школа

для дітей з особливими здібностями...

— Я не божевільний!

— Я це знаю. Гоґвортс — це школа не для божевільних. Це школа чарів.

Запала тиша. Редл завмер, його обличчя нічого не виражало, лише погляд метався з одного

Дамблдорового ока до другого, наче намагаючись упіймати котресь із них на брехні.

— Чарів? — пошепки перепитав він.

— Саме так, — підтвердив Дамблдор.

— То... то те, що я вмію робити, це чари?

— А що ти вмієш робити?

— Та різне, — ледь чутно сказав Редл. Спочатку шия, а потім і запалі щоки почервоніли

від збудження; він був неначе в гарячці. — Можу рухати речі, не торкаючись. Можу примусити

тварин робити те, що я хочу, навіть не приборкуючи їх. Можу завдати прикрощів тим людям, які

мене дратують. Можу зробити їм боляче, якщо забажаю.

Його ноги затрусилися. Він, спотикаючись, підійшов до ліжка і знову сів, втупившись у

свої руки й молитовно похиливши голову.

— Я знав, що я інакший, — прошепотів він нібито до власних тремтячих пальців. — Я