Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Професор? — перепитав Редл. Він мав насторожений вигляд. — Це щось таке, як

“лікар”? Навіщо ви тут? Це вона вас запросила, щоб мене обстежити?

Він показав на двері, за які щойно вийшла місіс Коул.

— Ні-ні, — заперечив з усмішкою Дамблдор.

— Я вам не вірю, — сказав Редл. — Вона ж хоче, щоб мене обстежили, так? Скажіть

правду!

Останні два слова він викрикнув. Це був наказ, до того ж було видно, що наказувати він

звик. Його очі розширилися, він люто дивився на Дамблдора, який нічого не відповів, зате

продовжував приємно всміхатися. Минуло кілька секунд і Редл відвів очі, хоч вигляд мав,

мабуть, ще настороженіший.

— Хто ви такий?

— Я вже сказав. Я професор Дамблдор, я працюю в школі, яка називається Гоґвортс. Я

прийшов тобі запропонувати навчатися в моїй школі... у твоїй новій школі, якщо ти забажаєш

туди перейти.

Редл відреагував на це цілком несподівано. Він зістрибнув з ліжка й відсахнувся від

Дамблдора з обуреним виглядом.

— Мене не обдурите! Насправді ви з божевільні, так? “Професор”, ага, аякже... я туди не

піду, ясно? Це ту стару кішку треба запхати в божевільню. Я нічого не робив тим малявкам Емі

Бенсон чи Денісу Бішопу, можете самі в них спитати, вони вам скажуть!

— Я не з божевільні, — терпляче пояснив Дамблдор. — Я вчитель, і якщо ти сядеш і