Гаррі Поттер і напівкровний принц

Дамблдор її не підганяв, хоч Гаррі бачив, що його це зацікавило. Вона знову хильнула

джину і рум’янець на її рожевих щоках погустішав.

— Той кролик Біллі Стабза... Том казав, що він цього не робив, і я не розумію, як би він міг

таке зробити, однак не міг же кролик сам повіситись на крокві, га!

— Навряд, — погодився з нею Дамблдор.

— Та хоч убийте, я не розумію, як таке можна було вчинити. Знаю тільки, що за день до

того він сперечався з Біллом. А тоді... — вона ще відсьорбнула джину, розливши собі на

підборіддя, — під час літньої екскурсії... а ми їх раз на рік вивозимо, знаєте, кудись за місто чи

на море... так от, після того Емі Бенсон і Деніс Біпюп стали не зовсім нормальні, і все, що ми

змогли з них тоді витягти, це те, що вони пішли в якусь печеру з Томом Редлом. Він клявся, що

вони просто пішли подивитися, але щось там сталося, я впевнена. І ще багато чого було, багато

чого дивного...

Місіс Коул знову глянула на Дамблдора, і хоч щоки її пашіли, дивилася вона дуже пильно.

— Не думаю, що багато людей засмутилися б, якби він звідси забрався.

— Ви, мабуть, розумієте, що постійно він у нас не перебуватиме? — запитав Дамблдор. —

Йому доведеться повертатися сюди, хоч би на літо.

— То й добре, все одно це краще, ніж діставати по носі іржавою кочергою, — місіс Коул

легенько гикнула. Потім устала, і Гаррі з подивом помітив, що вона навіть не хиталася, хоч

пляшка з джином спорожніла на дві третини. — Ви, мабуть, хотіли б його побачити?

— Навіть дуже, — теж підвівся Дамблдор.