Гаррі Поттер і напівкровний принц

виступили дві рожеві плями. А тоді вона сказала:

— Він дивний хлопець.

— Так, — погодився Дамблдор. — Я так і думав.

— І немовлям він був дивний. Майже, знаєте, не плакав. А як трохи підріс, став... якийсь

чудний.

— Чудний? Це як? — лагідно поцікавився Дамблдор.

— Ну, він...

Але раптом місіс Коул затнулася, а тоді уважно й допитливо глянула на Дамблдора, не

випускаючи з руки склянки з джином.

— Для нього, кажете, й справді є місце у вашій школі?

— Справді, — підтвердив Дамблдор.

— І хай би що я скажу, нічого вже не зміниться?

— Нічого, — сказав Дамблдор.

— Ви заберете його за будь-яких обставин?

— За будь-яких, — ще раз серйозно підтвердив Дамблдор. Вона скоса зиркнула на нього,

ніби зважуючи, чи варто йому довіряти. Вирішила, мабуть, що варто, бо раптом випалила:

— Він лякає інших дітей.

— Що, нападає на них? — перепитав Дамблдор.

— Мабуть, — трохи насупилася місіс Коул, — але дуже важко впіймати його на гарячому.

Були певні випадки...мерзенні...