Гаррі Поттер і напівкровний принц

вагаючись, вирішив скористатися нагодою.

— Чи не могли б ви розповісти мені про Тома Редла трохи більше? Наскільки мені відомо,

він народився тут, у сиротинці?

— Це так, — підтвердила місіс Коул, підливаючи собі джину. — Я це добре пам’ятаю, бо

тоді й сама почала тут працювати. То було перед Новим роком, страшенний холод, знаєте, і сніг.

Паскудна ніч. На ґанку стояла, хитаючись, дівчина, не набагато старша за мене тодішню. Втім,

не вона перша. Ми її впустили, і за годину вона вже народила дитину. А ще за годину вмерла.

Місіс Коул багатозначно кивнула головою і знову добряче хильнула джину.

— Чи казала вона щось перед смертю? — запитав Дамблдор. — Скажімо, хто батько

хлопчика?

— Ага, між іншим, казала, — повідомила місіс Коул, як видно, дуже задоволена собою, бо

ж тримала в руці джин і мала такого вдячного слухача. — Пам’ятаю, що вона мені сказала:

“Маю надію, що він буде схожий на татка”, і, не брехатиму, їй на це треба було сподіватися, бо

сама вона красунею не була... а тоді вона сказала, що хотіла б назвати сина Том, на честь

хлопчикового батька, і Ярволод, на честь її батька... Чудне ім’я, правда? Ми ще думали, чи не

прийшла вона з якогось цирку... а ще вона сказала, що прізвище хлопчика має бути Редл. Більше

не сказала ні слова і невдовзі померла. То ми так його й назвали, бо тій бідолашній дівчині це

було дуже важливо. Але ні Том, ні Ярволод, ні якийсь інший Редл так ніколи по нього й не

прийшли. Узагалі ніхто з родини не з’явився, тож він залишився в сиротинці й відтоді живе тут.

Місіс Коул якось непомітно ще раз причастилася чималою порцією джину. На її вилицях