Гаррі Поттер і напівкровний принц

—Вона називається Гоґвортс, — відповів Дамблдор.

—А чому вас зацікавив Том?

— Нам здається, що він володіє рисами, потрібними нам.

— Тобто він виграв якусь стипендію? Як це йому вдалося? Він нікуди ж нічого не писав,

жодних іспитів не складав.

— Його прізвище значиться в наших книгах від самого його народження...

— Хто його туди записав? Батьки?

Не було найменшого сумніву, що місіс Коул аж надто допитлива жінка. Дамблдор, мабуть,

дійшов подібного висновку, бо Гаррі помітив, як він непомітно вийняв з кишені оксамитового

костюма чарівну паличку, одночасно беручи зі стола місіс Коул чистісінький аркуш паперу.

— Ось, — сказав Дамблдор, махнувши чарівною паличкою, і простяг їй аркуш паперу, —

думаю, це вам усе пояснить.

Очі місіс Коул на якийсь час затуманилися, а тоді знову стали нормальні, й вона уважно

подивилася на чистий аркуш.

— Начебто все гаразд, — безтурботно сказала начальниця, повертаючи аркуш. Тоді її

погляд зупинився на пляшці з джином і на двох склянках, яких не було ще секунду тому.

— Е-е... чи не бажаєте скляночку джину? — неймовірно люб’язно запропонувала вона.

— Дуже вам дякую, — засяяв Дамблдор. Незабаром з’ясувалося, що місіс Коул — не

новачок у процесі поглинання джину. Наповнивши обидві склянки по вінця, вона єдиним духом

перехилила свою. Смачно цмокнула губами і вперше всміхнулася Дамблдорові, а він, не