Гаррі Поттер і напівкровний принц

й розпука, що його супроводжувала, підірвали її магічні сили; таке теж буває. Та хоч би як воно

було, але, як ти незабаром пересвідчишся, Меропа не вдалася до чарівної палички навіть для

порятунку власного життя.

— Вона не захотіла жити навіть заради власного сина?

Дамблдор підняв брови.

— Може, тобі шкода Лорда Волдеморта?

— Ні, — відразу заперечив Гаррі, — але ж вона мала вибір, не те, що моя мама...

— Твоя мама теж мала вибір, — лагідно заперечив Дамблдор. — Так, Меропа Редл обрала

смерть, незважаючи на сина, якому вона була потрібна, але не суди її, Гаррі, жорстоко. Вона

була страшенно виснажена тривалим розпачем і не мала такої відваги, як твоя мама. А зараз

устань...

— Куди вирушаємо? — запитав Гаррі, коли Дамблдор став поряд з ним біля стола.

— Зараз, — пояснив Дамблдор, — ми зануримось у мої власні спогади. Думаю, вони тобі

здадуться багатими на деталі й дуже точними. Ти перший, Гаррі...

Гаррі нахилився над ситом; обличчя торкнулося прохолодної поверхні спогадів, і ось він

уже знову падав крізь темряву... За кілька секунд його ноги опинилися на твердій поверхні, він

розплющив очі й побачив, що стоїть разом з Дамблдором на гамірній і старомодній лондонській

вулиці.

— А он і я, — весело сказав Дамблдор, вказуючи на високого чоловіка попереду, що

переходив вулицю перед підводою молочаря.