Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ми придбали медальйон за дивних обставин. Його принесла молода відьмочка

напередодні Різдва, давно, багато років тому. Казала, що їй дуже потрібні гроші — та це й так

було видно. Була в якомусь лахмітті та ще й вагітна... чекала дитину, знаєте. Сказала, що

медальйон належав Слизерину. Ну, ми постійно чуємо такі байки: “Ой, це власність самого

Мерліна, так-так, його улюблений чайничок”, але коли я придивився, то побачив його мітку, а

кількох простих заклять мені вистачило, щоб підтвердити правду. Зрозуміло, це робило

медальйон майже безцінним. Вона, здається, навіть не уявляла собі його справжньої вартості.

Була щаслива, що отримала за нього десять ґалеонів. Найвигідніша наша оборудка!

Дамблдор різко струснув ситом спогадів, і Карактакус Беркс занурився назад у вир, з якого

й з’явився.

— Він дав їй тільки десять ґалеонів? — обурився Гаррі.

— Карактакус Беркс ніколи не славився щедрістю, — відповів Дамблдор. — Отже, ми

знаємо, що незадовго до пологів Меропа залишалася в Лондоні сама й так відчайдушно

потребувала грошей, що продала єдиний скарб, яким володіла, — медальйон, одну з

найкоштовніших родинних реліквій Ярволода.

— Але ж вона вміла чаклувати! — не витримав Гаррі. — Вона ж могла здобути харчі й усе

інше чарами!

— Можливо, що й так, — припустив Дамблдор. — Але мені здається... це знову здогади,

але я переконаний, що вони слушні... коли її покинув чоловік, Меропа перестала вдаватися до

чарів. Думаю, не хотіла й далі бути відьмою. Хоч могло статися й так, що її нерозділене кохання