Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Мелфоєві це, зрозуміло, теж відомо, — сказав Гаррі Ронові й Герміоні, котрі й далі

сумлінно прикидалися глухими, коли Гаррі розвивав свою теорію про Мелфоя-смертежера.

Гаррі не знав, чи встигне повернутися Дамблдор, який перебував хтозна-де, до

призначеного ним на понеділок увечері уроку, однак, не отримавши звістки, що зустріч

скасовується, рівно о восьмій Гаррі вже стояв перед Дамблдоровим кабінетом. Постукавши в

двері, почув запрошення заходити. У кабінеті сидів незвично втомлений Дамблдор; його рука,

як і раніше, була чорна й обгоріла, але він усміхнувся й жестом запросив Гаррі сідати. Сито

спогадів знову стояло на письмовому столі, відкидаючи на стелю сріблясті цяточки світла.

— Ти часу не гаяв, поки мене не було, — сказав Дамблдор. — Як я знаю, ти став свідком

нападу на Кеті.

— Так, пане директоре. Як там вона?

— Ще поганенько, хоч їй відносно пощастило. Видно, намисто ледь торкнулося її шкіри:

на рукавиці знайшли тільки крихітну дірочку. Якби вона його одягла чи навіть просто

потримала в руці без рукавиці, то, скоріше за все, миттю померла б. На щастя, професор Снейп

зумів запобігти стрімкому поширенню дії закляття...

— А чому він? — відразу запитав Гаррі. — Чому не мадам Помфрі?

— Яке нахабство, — пролунав м’який голос з одного з портретів на стіні, і Фінеас Ніґелус

Блек, Сіріусів прапрадід, підвів голову з рук, на яких досі нібито дрімав. — За моїх часів я не

потерпів би, щоб якийсь там учень піддавав критиці діяльність Гоґвортсу.

— Дякую, Фінеасе, — зупинив його Дамблдор. — Гаррі, професор Снейп значно більше