Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ні-ні, Філч, вони зі мною! — поспіхом додала вона, бо через вестибюль до них уже човгав Філч

з чуйником таємниць напоготові. — Негайно занеси це намисто професорові Снейпу, але

дивись, не торкайся до нього! Нехай буде загорнуте в шарф!

Усі четверо учнів пішли за професоркою Макґонеґел до її кабінету. Заліплені мокрим

снігом шибки деренчали від вітру; в кабінеті було прохолодно, хоч у каміні й потріскував

вогонь. Професорка Макґонеґел зачинила двері й стала за письмовим столом обличчям до Гаррі,

Рона, Герміони та Ліни, яка й досі ридала.

— Ну? — різко запитала вона. — Що сталося? Затинаючись і роблячи численні паузи, щоб

угамувати ридання, Ліна розповіла, як Кеті пішла до туалету в “Трьох мітлах” і повернулася з

пакунком, на якому не було жодних позначок, і що Кеті була якась трохи дивна, і як вони

сперечалися, чи варто було погоджуватись передавати комусь невідомо що, і як ця сварка

перейшла в сутичку, під час якої пакунок розірвався. Тут Ліну охопив такий розпач, що більше

жодного слова з неї витягти не вдалося.

— Що ж, — досить лагідно сказала професорка Макґонеґел, — Ліно, йди до шкільної

лікарні, нехай мадам Помфрі дасть тобі заспокійливе.

Коли дівчина вийшла з кабінету, професорка Макґонеґел знову глянула на Гаррі, Рона й

Герміону.

— Що сталося, коли Кеті торкнулася намиста?

— Вона здійнялася вгору, — пояснив Гаррі, перш ніж Рон чи Герміона встигли розкрити

рота. — А тоді закричала й знепритомніла. Пані професорко, чи не міг би я побачити професора