Гаррі Поттер і напівкровний принц

з собою він нічого не мав. Але річ не в тім. Головне, що він там щось купив, і мені здається, що

саме оце намисто...

— Ти бачив, як Мелфой виходив з крамниці зі схожим пакунком?

— Ні, пані професорко, він звелів Борджину зберігати свою покупку в крамниці...

— Але ж Гаррі, — втрутилася Герміона, — Борджин запитав, чи не хотів би він забрати ту

річ з собою, а Мелфой відповів “ні”...

— Бо він не хотів до нього торкатися, це ж очевидно! — розсердився Гаррі.

— Насправді він сказав: “Як би це виглядало, якби я ніс таке по вулиці?” — уточнила

Герміона.

— Він був би схожий на ідіота, якби йшов у намисті, — не стерпів, щоб не пожартувати,

Рон.

— Ой, Роне, — зітхнула Герміона, — воно ж було б загорнуте, і йому не треба було б до

нього торкатися, а пакунок легко можна було б заховати під плащем, і ніхто б його не побачив!

Думаю, він міг залишити в “Борджина й Беркса” щось громіздке, або щось таке, від чого багато

шуму, або таке, що привертало б до нього увагу, якби він ішов з ним по вулиці... а крім того, —

голосно додала вона, перш ніж Гаррі встиг її перебити, — я ж поцікавилася в Борджина цим

намистом, хіба не пам’ятаєте? Коли я зайшла, щоб вивідати, що саме просив зберігати Мелфой,

я побачила там намисто. А Борджин лише ціну мені назвав, він не казав, що воно вже продане...

— Бо ти поводилася занадто відверто, він уже за п’ять секунд збагнув, чого ти прийшла.

Зрозуміло, що він нічого не збирався тобі казати... та й Мелфой міг домовитися, щоб йому це