Гаррі Поттер і напівкровний принц

вислали поштою, бо...

— Годі вже! — сердито урвала розмову професорка Макґонеґел тієї миті, коли Герміона

вже було роззявила рота, щоб заперечити. — Поттере, дякую за все, що ти розповів, але не

можна винуватити містера Мелфоя лише на тій підставі, що він побував у крамниці, де можна

було придбати це намисто. Це може стосуватися, мабуть, сотень людей...

—...що я й казав... — пробурмотів Рон.

— ...і в будь-якому разі цього року ми застосували тут суворі заходи безпеки, тож я не

вірю, що намисто могло б потрапити в школу без нашого відома...

— ...але...

— ...ба навіть більше, — завершила професорка Макґонеґел, усім своїм виглядом

показуючи, що ставить на цьому жирнющу крапку, — містера Мелфоя сьогодні в Гоґсміді не

було.

Гаррі відвисла щелепа.

— Звідки ви знаєте, пані професорко?

— Бо він відбував у мене покарання. Він уже двічі поспіль не виконав домашніх завдань з

трансфігурації. Тож дякую тобі, Поттере, що поділився своїми підозрами, — сказала вона,

обходячи друзів, — але зараз я мушу йти до шкільної лікарні, щоб подивитися, як почувається

Кеті Бел. Бажаю доброго дня.

Професорка відчинила двері кабінету. Друзі не мали іншого вибору, крім як мовчки повз

неї пройти.