Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі був сердитий на друзів, бо ті підтримали Макґонеґел; проте він не міг не

приєднатися до їхньої розмови, коли вони почали обговорювати все, що сталося.

— То кому, як ви гадаєте, Кеті мала передати намисто? — поцікавився Рон, коли вони

піднімалися по сходах до вітальні.

— Хто його знає, — знизала плечима Герміона. — Головне, що йому дуже пощастило.

Ніхто не зміг би розгорнути той пакунок, не торкаючись намиста.

— Він міг призначатися кому завгодно, — припустив Гаррі. — Скажімо, Дамблдору...

смертежери були б раді його позбутися, він, мабуть, у переліку їхніх найперших мішеней. Або

Слизорогу... Дамблдор вважає, що Волдеморт дуже хотів мати Слизорога на своєму боці і,

мабуть, не дуже зрадів, коли той став на бік Дамблдора. Або...

— Або тобі, — стривожено сказала Герміона.

— Такого не могло бути, — заперечив Гаррі, — бо тоді Кеті просто зачекала б мене й

віддала пакунок. Я йшов за нею від самих “Трьох мітел”. Було б значно простіше передати

пакунок за межами Гоґвортсу, якщо врахувати, що Філч усіх обшукує. Цікаво, чому Мелфой

сказав їй занести це до замку?

— Гаррі, та ж Мелфоя в Гоґсміді не було! — аж тупнула ногою роздратована Герміона.

— Він міг скористатися допомогою когось зі своїх посіпак, — наполягав Гаррі. — Креба

чи Ґойла... або якогось смертежера. Він тепер матиме значно кращих посіпак, ніж Креб з

Ґойлом...

Рон і Герміона перезирнулися з таким виглядом, ніби подумали: “Немає сенсу з ним