Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі на мить завагався, а тоді зняв з себе шарф і, незважаючи на Ронів зойк, обережно

накрив ним намисто й підняв з землі.

— Треба його показати мадам Помфрі, — пояснив він.

Хлопці пішли дорогою за дівчатами; Гаррі, йдучи, напружено міркував. Вони заходили

вже на територію школи, коли він заговорив, не в змозі більше приховувати своїх думок.

— Мелфой знав про це намисто. Чотири роки тому воно лежало на вітрині в “Борджин і

Беркс”, я, коли ховався в крамничці від нього і від його батька, бачив, як він до нього

приглядався. Ось що він купував того дня, коли ми за ним стежили! Він пригадав, що воно там

є, і вирішив по нього повернутися!

— Я... я не знаю, Гаррі, — завагався Рон. — Стільки народу ходить у “Борджин і Беркс”...

Та й дівчина казала, що Кеті взяла пакунок у дівчачому туалеті.

— Вона казала, що та прийшла з ним з туалету, але це не означає, що вона його взяла в

туалеті...

— Макґонеґел! — попередив Рон.

Гаррі підвів голову. І справді, кам’яними сходами швидко дріботіла до них крізь мокрий

сніг професорка Макґонеґел.

— Геґрід каже, що ви всі бачили, що сталося з Кеті Бел... Негайно зайдіть до мого

кабінету! Що то в тебе, Поттере?

— Це те, чого вона торкнулася, — пояснив Гаррі.

— О, Господи, — стривожилася професорка Макґонеґел, забираючи в Гаррі намисто. —