Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Це сталося раптово, чи...

— Тоді, як роздерся оцей пакунок, — плакала Ліна, показуючи на пакунок з бурого паперу,

що лежав промоклий і розірваний. Зсередини поблискувало щось зеленувате. Рон нахилився й

уже простягнув було руку, але Гаррі встиг його схопити й відтягти назад.

— Не займай!

Він присів. З паперу виднілося пишне опалове намисто.

— Я його вже бачив, — Гаррі дивився на намисто. — Колись дуже давно воно лежало у

вітрині крамниці “Борджин і Беркс”. На етикетці було написано, що воно закляте. Кеті, мабуть,

до нього торкнулася. — Він глянув на Ліну, яку всю затрясло. — Як воно потрапило до Кеті?

— Саме через це ми й сварилися. Вона з цим пакунком вийшла з туалету в “Трьох мітлах”,

сказала, що це несподіванка для когось у Гоґвортсі, кому вона має його передати. Була якась

дивна, коли це говорила... ой, ні-ні-ні, мені тепер ясно, що її імперіуснули, але тоді до мене не

дійшло!

Ліну струснули нові ридання. Герміона лагідно поплескала її по плечі.

— Ліно, а вона не сказала, хто дав їй цей пакунок?

— Ні... не хотіла зізнаватися... а я сказала, що вона дурна, і щоб не несла пакунок до

школи, але вона не хотіла й слухати, а... а я тоді спробувала забрати в неї пакунок і... і... і... —

Ліна від розпачу завила.

— Ходімо краще до школи, — запропонувала Герміона, усе ще пригортаючи до себе Ліну,

— побачимо, що там з нею. Ходімо...