Гаррі Поттер і напівкровний принц

сталося з Кеті, і він не розумів, яка цьому причина. Звернув ще за один поворот і зіштовхнувся з

кимось схожим на велетенського ведмедя на задніх лапах.

— Геґріде! — важко дихаючи вигукнув Гаррі, виплутуючись із живоплоту, в який він

провалився.

— Гаррі! — обізвався Геґрід; мокрий сніг обліпив йому брови й бороду і примерз до

величезної кошлатої шуби з бобрових шкурок. — Я си відвідував Ґропика, він уже такий

файненький, що ти не...

— Геґріде, дівчину поранили, чи закляли, чи щось таке...

— Шо-шо? — перепитав Геґрід, нагинаючись, щоб розчути Гаррі крізь лютий вітер.

— Закляли! — горлав Гаррі.

— Закляли? Кого закляли?.. Рона? Герміону? — Та ні, не їх! Кеті Бел! Сюди...

Вони разом побігли назад і побачили групку учнів довкола Кеті, яка й досі кричала і

корчилася на землі; Рон, Герміона й Ліна намагалися її вгамувати.

— Відійдіть! — крикнув Геґрід. — Най я погляну!

— З нею щось сталося! — ридала Ліна. — Не розумію, що...

Геґрід якусь мить дивився на Кеті, а тоді, не кажучи ні слова, нагнувся, схопив її й побіг

назад до замку. За кілька секунд пронизливий крик Кеті стих, і нічого не стало чути, окрім

ревіння вітру.

Герміона підбігла до ридаючої дівчини й притулила її до себе.

— Ти Ліна, так? Дівчина кивнула.