Гаррі Поттер і напівкровний принц

плечима, коли Герміона спитала, куди б він хотів податися тепер.

— Ходімо в “Три мітли”, — запропонував Гаррі. — Там хоч тепло.

Вони знову обмотали голови шарфами й вийшли з цукерні. Після солодкого затишку

“Медових руць” пронизливий вітер шмагав їх по обличчях наче батогами. Вулиця була майже

безлюдна; ніхто не зупинявся, щоб побалакати, усі квапливо бігли хто куди. Виняток становили

два чоловіки попереду, що стояли біля входу в “Три мітли”. Один був дуже високий і худий;

Гаррі примружився, щоб краще його роздивитися крізь залиті дощем окуляри, і впізнав шинкаря

з “Кабанячої голови” — іншого Гоґсмідського шинку. Коли Гаррі, Рон і Герміона наблизилися,

шинкар щільніше загорнувся в плащ і пішов. Нижчий чоловік, що незграбно вовтузився з

чимось у руках, залишився сам. Друзі порівнялися з ним, і аж тоді Гаррі нарешті впізнав і його.

— Манданґусе!

Присадкуватий, кривоногий чоловік зі скуйовдженими рудими патлами з несподіванки

підскочив і впустив старезну валізу. Від падіння вона розкрилася, виваливши, як здалося, увесь

вміст вітрини з крамнички лахмітника.

— А, Гаррі, здоров, — привітався Манданґус Флетчер, непереконливо зображаючи

безтурботність. — Ну, не буду тебе затримувати.

І Флетчер з виглядом людини, яка воліла б якомога скоріше зникнути, почав згрібати з

землі увесь той мотлох назад у валізу.

— Ти це все продаєш? — запитав Гаррі, дивлячись, як Манданґус визбирує всякий

брудний непотріб.