Гаррі Поттер і напівкровний принц

—Так, — розгубилася Герміона, — вони справді...

— Чого ж ти, Гаррі, не приходиш? — допитувався Слизоріг.

— Ну, в мене, пане професоре, було тренування з квідичу, — пояснив Гаррі. Він справді

щоразу призначав тренування, коли одержував від Слизорога маленькі листи-запрошення,

перев’язані фіолетовими стрічечками. Такий трюк давав Ронові змогу не лишатися на самоті, і

вони разом з Джіні зазвичай посміювалися, уявляючи Герміону в товаристві Маклаґена й Забіні.

— Маю щиру надію, що така напружена праця принесе тобі перемогу в першому матчі! —

вигукнув Слизоріг. — Але трохи відпочити нікому не завадить. Як ти дивишся на вечір

понеділка? Ти ж не почнеш тренування в таку негоду...

— Я не зможу, пане професоре... у понеділок у мене... е-е... зустріч з професором

Дамблдором.

— Знову не щастить! — театрально забідкався Слизоріг. — Ну що ж... але ти від мене,

Гаррі, так просто не вислизнеш!

Попрощавшись королівським помахом руки, професор перевальцем пішов з цукерні,

звернувши на Рона не більше уваги, ніж на якогось там таргана.

— Неймовірно, але ти знову зумів викрутитися, — похитала головою Герміона. — Хоч там

не так і погано...інколи буває досить весело... — Але тут вона помітила вираз Ройового обличчя.

— Ой, подивіться... там є чудові цукрові пера... їх можна смоктати годинами!

Зрадівши, що Герміона змінила тему, Гаррі виявив значно більше, ніж звичайно, інтересу

до нових надвеликих цукрових пер, але настрій у Рона не поліпшився, і він лише стенув