Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Можливо, Гаррі, твій тато ним і користувався, — сказала Герміона, — та він був не

один такий. Ми бачили цілу зграю типів, що так розважалися, — якщо ти не забув. Піднімали

людей у повітря. Примушували їх, заціпенілих, беззахисних, ширяти вгорі.

Гаррі витріщився на неї. Він раптом згадав, що так чинили смертежери на Кубку світу з

квідичу. Рон прийшов йому на допомогу.

— То було інше, — рішуче заперечив він. — Вони ним зловживали. А для тата Гаррі то

був просто жарт. Герміоно, тобі не подобається його величність Принц, — суворо вказав він їй

сосискою, — бо він краще за тебе кумекає в настійках і відварах...

— Нічого подібного! — в Герміони аж щоки розпашілися. — Просто я вважаю крайньою

безвідповідальністю вдаватися до заклять, не знаючи навіть, до чого вони призведуть! І не треба

називати того Принца “його величність”, бо я не сумніваюся, що то не титул, а дурне

прізвисько, і, по-моєму, особа він не надто приємна!

— Не розумію, чому ти таке вигадала, — почав заводитися Гаррі, — та якби він хотів

стати смертежером, то не називав би себе Напівкровним.

На цих словах Гаррі згадав, що його батько був чистокровцем, але він цю думку відкинув;

про це він подумає пізніше...

— Смертежери не можуть бути лише чистокровцями, бо чистокровних чаклунів

залишилося не так і багато, — наполягала на своєму Герміона. — Я припускаю, що більшість із

них напівкровні, хоч і прикидаються чистокровцями. Вони ненавидять лише тих, хто народився

маґлом, і з радістю взяли б у свої лави вас із Роном.