Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Та вони мені ніколи в житті не дозволили б стати смертежером! — Рон обурено махнув

виделкою, надкушена сосиска зірвалася з зубців і ляпнула Ерні Макмілана по потилиці. — Вони

всю нашу сім’ю вважають зрадниками роду! Для смертежерів це ще гірше, ніж бути вродженим

маґлом!

— А про мене вони просто мріють, — саркастично скривився Гаррі. — Ми були б

друзяками, якби вони не хотіли мене прибити.

Рон розсміявся; Герміона — і та мимоволі видушила усмішку; але тут їх відвернула від

суперечки поява Джіні.

— Гаррі, я повинна віддати тобі оце.

То був сувій пергаменту, підписаний для Гаррі знайомим дрібненьким косим почерком.

— Дякую, Джіні... це наступний урок з Дамблдором! — повідомив Гаррі Рона й Герміону,

розгортаючи пергамент і проглядаючи записку. — У понеділок увечері! — Йому раптом стало

легко й радісно. — Джіні, може, підеш у Гоґсмід з нами? — запитав він.

— Я йду з Діном... може, там побачимось, — відповіла Джіні й, помахавши їм рукою,

пішла.

Філч, як і завжди, стояв біля дубових вхідних дверей, ставлячи “пташки” біля прізвищ тих

учнів, що мали дозвіл відвідати Гоґсмід. Процедура виявилася довшою, ніж завжди, бо Філч

тричі перевіряв кожного чуйником таємниць.

— Яке це має значення, якщо ми якісь темні штучки ВИНОСИМО? — обурився Рон,

боязко поглядаючи на довжелезний тонкий чуйник таємниць. — Краще б ви перевіряли те, що