Гаррі Поттер і напівкровний принц

ми ПРИНОСИМО.

Таке зухвальство коштувало йому кількох додаткових штрикань чуйником, тож коли вони

вийшли на вітер і мокрий сніг, Рон ще кривився від болю.

Йти пішки до Гоґсміда було не дуже приємно. Гаррі закутав шарфом нижню половину

обличчя; неприкрита частина незабаром посиніла й задубіла. Шлях до села був забитий

скоцюрбленими від пронизливого вітру учнями. Гаррі не один раз подумалося, що краще було

лишатися у теплій вітальні, а коли вони нарешті дісталися до Гоґсміда й побачили, що

крамничка жартів “Зонко” забита дошками, то Гаррі сприйняв це як підтвердження, що нічого

веселого під час цих відвідин не буде. Рон показав рукою в грубезній рукавиці на “Медові руці”.

Там, на щастя, було відчинено, тож Гаррі й Герміона, хитаючись, зайшли за ним у напхом

напхану цукерню.

— Слава Богу, — аж здригнувся Рон, коли їх огорнуло тепле, просякнуте запахом ірисок

повітря. — Я радив би не виходити звідси аж до вечора...

— Гаррі, хлопчику! — загудів за їхніми спинами чийсь голос.

— Ой, ні-і, — простогнав Гаррі. Друзі озирнулися й побачили професора Слизорога у

величезній хутряній шапці та в пальті з коміром з такого ж хутра. Професор тримав величезну

торбу зацукрованих ананасів і затуляв собою щонайменше чверть цукерні.

— Гаррі, ти вже пропустив три мої скромні вечері! — нагадав Слизоріг, добродушно

штурхаючи його в груди. — Так не годиться, хлопчику, від мене не відкараскаєшся! Панна

Ґрейнджер від них у захваті, правда?