Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ой, ну добре, це я зробила, — зізналася пошепки вона. — Але чув би ти, що він

говорив про Рона й Джіні! Та й узагалі, характер у нього паскудний; ти ж бачив, як він зреагував

на те, що його не взяли в команду... тобі такі гравці не потрібні.

— Так, — погодився Гаррі. — І справді не потрібні. Але ж хіба це чесно, Герміоно? Ти ж

староста!

— Ой, не діставай, — огризнулася вона, а Гаррі засміявся.

— Що ви там робите? — підозріло запитав Рон, визираючи з-за дверей Великої зали.

— Нічого, — одночасно відповіли Гаррі й Герміона і поквапилися вслід за Роном. Гаррі аж

у животі закрутило від запаху смаженого м’яса, та не встигли вони ступити й трьох кроків до

ґрифіндорського столу, як дорогу їм заступив професор Слизоріг.

— Гаррі, Гаррі, саме тебе я й хотів побачити! — весело загудів він, підкручуючи кінчики

моржових вусів і випинаючи величезне черево. — Я сподівався зловити тебе перед вечерею! Що

ти скажеш на те, щоб перекусити в моїй кімнаті? У нас там маленьке святечко — так,

збираються майбутні зірки. Прийдуть Маклаґен, Забіні й чарівна Мелінда Бобин... не знаю, чи

ти з нею знайомий? Її родині належить велика мережа аптек... а ще, зрозуміло, я щиро

сподіваюся, що панна Ґрейнджер теж виявить мені ласку своєю присутністю.

На цих словах Слизоріг легенько вклонився Герміоні. Було таке враження, що Рона взагалі

біля них немає; Слизоріг на нього й не глянув.

— Я не зможу прийти, пане професоре, — відразу відмовився Гаррі. — Мушу відбувати

покарання в професора Снейпа.