Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Це б не допомогло, — заперечила Герміона. — Ми розтрощили увесь запас

міністерських часоворотів, коли були там влітку. Про це писали в “Щоденному віщуні”.

— А-а, ну то файно, — зітхнув Геґрід. — То ви ніц не могли вдіяти... Вибачайте, що я...

знаєте, як то воно... я си зажурив Араґоґом... і ще я думав, от якби ж то вас учила професорка

Граблі-Планка...

Тут уже всі троє друзів категорично й лицемірно заявили, що з професорки Граблі-Планки,

яка кілька разів підміняла Геґріда, вчителька була жахлива, тож урешті-решт Геґрід, махаючи їм

у сутінках на прощання рукою, мав цілком життєрадісний вигляд.

— Я вмираю з голоду, — сказав Гаррі, коли Геґрід зачинив двері, і вони поспішили по

темній безлюдній території до школи. Від спроб розгризти кам’яне печиво Гаррі відмовився,

коли в роті загрозливо затріщав кутній зуб. — А ще я повинен увечері відбувати покарання в

Снейпа, і на вечерю маю дуже мало часу...

Коли вони зайшли до замку, то помітили Кормака Маклаґена, що зібрався пройти у Велику

залу. Хлопець потрапив у двері аж з другої спроби; за першим разом просто зрикошетив від

одвірка. Рон зловтішно засміявся й зайшов услід за ним до зали, а от Гаррі схопив Герміону за

руку й затримав.

— Що? — наче виправдовуючись, спитала Герміона.

— Якщо хочеш знати, — тихенько сказав Гаррі, — Маклаґена, здається, справді хтось

приголомшив. А ти, до речі, сиділа якраз навпроти нього.

Герміона почервоніла.]