Гаррі Поттер і напівкровний принц

його пір’їсту голову. — Сумуєш за ним? Але ж тобі і в Геґріда добре, правда?

— Йой! — пролунав гучний голос.

З-за хатини вийшов Геґрід у великому квітчастому фартусі; він ніс лантух з картоплею.

Його величезний вовкодав Іклань, що дріботів поруч, глухо гавкнув і рвонувся вперед.

— Тікайте! Він вам пальці... йой. Та се ви.

Іклань стрибав на Герміону й на Рона, намагаючись лизнути їх у вуха. Геґрід на якусь мить

затримався, подивився, а тоді відвернувся й зайшов у свою хатину, різко зачинивши за собою

двері.

— Ой мамонько! — збентежилася Герміона.

— Не зважай, — спохмурнів Гаррі. Він підійшов до дверей і загрюкав.

— Геґріде! Відчини, ми хочемо з тобою поговорити!

Зсередини не долинало ані звуку.

— Якщо не відчиниш, ми виб’ємо двері! — погрозив Гаррі, виймаючи чарівну паличку.

— Гаррі! — злякалася Герміона. — Невже ти...

— Так! — підтвердив Гаррі. — Відійдіть...

Та він не встиг договорити, бо двері відчинилися, як Гаррі й сподівався, і на порозі виріс

Геґрід, пропікаючи Гаррі поглядом. Навіть у кумедному квітчастому фартушку він мав доволі

загрозливий вигляд.

— Я вчитель! — заревів він на Гаррі. — Вчитель, чуєш, Поттер! Як ти смів погрожувати,

що виб’єш мої двері!