Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ця розмова ні до чого не приведе, — рішуче сказав Оґден. — Поведінка вашого сина

доводить, що він анітрохи не кається. — Він знову зазирнув у пергамент. — Морфін має

прибути на розгляд його справи чотирнадцятого вересня, щоб відповісти на звинувачення у

застосуванні чарів на очах у маґла і спричинення образи та страждань цьому маг...

Оґден зненацька замовк. Крізь відчинене вікно долинули брязкіт, цокіт копит і голосний

сміх. Звивистий шлях до села, очевидно, пролягав досить близько від гаю, в якому стояла ця

хатина. Ґонт завмер, вирячивши очі, й прислухався. Морфін засичав й повернувся в бік того

гамору з пожадливим виразом. Меропа підняла голову. Гаррі побачив, що її обличчя страшенно

зблідло.

— Боже мій, яка гидота! — продзвенів дівочий голос, який так виразно було чути крізь

відчинене вікно, ніби дівчина стояла в цій кімнаті. — Томе, невже твій батько не міг цю халупу

знести?

— Вона не наша, — озвався юнацький голос. — Нам належить усе по той бік долини, а ця

хатина — власність старого волоцюги Ґонта та його дітей. Його син несповна розуму, послухала

б ти, що про них розповідають у селі...

Дівчина розсміялася. Брязкіт і цокіт наближалися. Морфін хотів було встати з крісла.

— Сиди, — погрозливо просичав його батько парселмовою.

— Томе, — знову пролунав дівочий голос, цього разу так близько, що вони вже явно

мусили бути біля самої хатини, — може, я помиляюся... невже хтось прибив до дверей змію?

— О, Господи, справді! — здивувався юнак. — Це того сина робота, про якого я тобі казав,