Гаррі Поттер і напівкровний принц

попленталася непевним кроком назад у свій закуток, розтираючи шию й хапаючи ротом повітря.

— Отож бо! — переможно вигукнув Ґонт, ніби нарешті зумів пояснити те, що, на його

думку, було й так зрозуміло. — Не смій розмовляти з нами так, наче ми бруд на твоїх черевиках!

Ми покоління чаклунів-чистокровців... не те, що ти, поза сумнівом!

І він плюнув на підлогу просто біля Оґденових ніг. Морфін знову загиготів. Меропа

мовчала, зіщулившись біля вікна, голова її похилилася, а лице ховалося за довгим прямим

волоссям.

— Пане Ґонт, — провадив своєї Оґден, — боюся, що ні ваші, ні мої предки не мають

жодного стосунку до цієї справи. Я тут з приводу Морфіна, Морфіна та маґла, з яким він

зіткнувся вчора пізно ввечері. За нашою інформацією, — він звірився з сувоєм пергаменту, —

Морфін наслав на цього маґла пристріт або чари, внаслідок чого маґла обсипало болючою

кропивницею.

Морфін захихотів.

— Спокійно, хлопче, — гаркнув Ґонт парселмовою, і Морфін знову замовк.

— Ну, то й що, як він це зробив, га? — виклично запитав у Оґдена Ґонт. — Я припускаю,

тому маґлові вже почистили його прищаву пику, а за одно й пам’ять...

— Мова не про це, пане Ґонте, — наполягав Оґден. — Це був нічим не спровокований

напад на беззахисного...

— Еге ж! Та я впізнав у тобі маґлолюба, відразу як тебе побачив, — глузливо вишкірився

Ґонт і знову плюнув на підлогу.