Гаррі Поттер і напівкровний принц

брудом. Саме тоді, коли Гаррі вирішив, що тут ніхто не живе, одне вікно з брязкотом

відчинилося і з нього потягся тонесенький струмінь пари чи диму, немовби там хтось готував

їжу.

Оґден тихенько і, як здалося Гаррі, скрадливо, рушив уперед. Коли його накрили темні тіні

дерев, він знову зупинився, дивлячись на вхідні двері, до яких хтось прибив цвяхами мертву

змію.

Раптом щось зашелестіло, тріснуло, і просто перед Оґденом, зірвавшись з дерева,

приземлився чоловік у лахмітті. Оґден відсахнувся, перечепився через поли свого сюртука і

ледь не впав.

— Тебе тут не чекають.

Чоловік, що зістрибнув з дерева, мав густу сплутану чуприну, таку брудну, що годі було

зрозуміти, якого вона кольору. У роті бракувало зубів. Маленькі темні очі дивилися в різні боки.

Він міг би здатися кумедним, але не здавався; було якось моторошно і Гаррі не міг винити

Оґдена, що той відсахнувся ще на кілька кроків, перш ніж заговорити.

— Е-е... доброго ранку. Я з Міністерства магії...

— Тебе тут не чекають.

— Е-е... вибачте... я вас не розумію, — нервово вимовив Оґден.

Гаррі подумав, що Оґден страшенно тупий; на думку Гаррі, незнайомець висловлювався

цілком зрозуміло, та ще й на підкріплення своїх слів розмахував чарівною паличкою, у другій

руці тримаючи короткого закривавленого ножа.