Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ти перший, — сказав Дамблдор, показуючи на чашу. Гаррі нахилився, набрав повні

груди повітря й занурив обличчя у сріблясту речовину. Відчув, як ноги відриваються від підлоги

— він падав і падав крізь вируючу темряву, аж раптом, зовсім несподівано, його засліпило

яскраве сонячне сяйво. Поки він кліпав, звикаючи до світла, поруч приземлився Дамблдор.

Вони стояли на сільській дорозі, обсадженій живоплотом з високих, переплетених кущів,

під яскраво-синім, мов незабудки, літнім небом. Метрів за три від них стояв огрядний коротун в

окулярах з товстелезними скельцями, за якими його очі здавалися крихітними, наче в крота,

цяточками. Він читав дерев’яний дороговказ, що стримів з кущів ожини зліва від дороги. Гаррі

розумів, що це має бути Оґден; він був тут єдиний, а ще про це свідчив чудернацький одяг —

так часто вдягаються недосвідчені чаклуни, щоб стати схожими на маґлів. Чоловік був

одягнений у гетри й сюртук, одягнений прямо на старомодний смугастий купальний костюм. Не

встиг Гаррі до пуття оцінити його кумедний вигляд, як Оґден подріботів далі.

Дамблдор і Гаррі подалися за ним. Коли минали дерев’яний дороговказ, Гаррі глянув на

обидві його стрілки. Одна вказувала назад, звідки вони прийшли, і на ній було написано

“Великий Генґелтон, 5 миль”. На другій, що вказувала Оґденові в спину, писалося “Малий

Генґелтон, 1 миля”.

Якийсь час вони йшли й нічого не бачили, крім живоплоту, несамовито синього неба та

моторної постаті в сюртуку. Аж тут дорога завернула ліворуч і зникла з очей, різко пірнувши

вниз, а перед ними зненацька відкрився з пагорба краєвид усієї навколишньої долини. Гаррі

бачив село між двома крутими схилами — поза сумнівом, це був Малий Генґелтон з його