Гаррі Поттер і напівкровний принц

вміст сита, то побачив там багато для себе небажаного. Дамблдор усміхався.

— Цього разу ти поринеш у сито спогадів разом зі мною...і, що для тебе взагалі незвично,

матимеш на це дозвіл.

— А куди ми вирушимо, пане директоре?

— У подорож по стежці спогадів Боба Оґдена, — відповів Дамблдор, виймаючи з кишені

кришталеву пляшечку, в якій вирувала срібляста речовина.

— А хто такий Боб Оґден?

— Він працював у відділі дотримання магічних законів, — пояснив Дамблдор. — Недавно

помер, але перед смертю я встиг його знайти й переконати, щоб він довірив мені оці свої

спогади. Ми зараз повторимо разом з ним один візит, що він його здійснив при виконанні

службових обов’язків. Гаррі, встань, будь ласка...

Дамблдорові важко були витягти корок з кришталевої пляшечки, бо ушкоджена рука не

згиналася й боліла.

— Може... може я, пане директоре? — Та не треба, Гаррі...

Дамблдор націлився на пляшечку чарівною паличкою — і корок вилетів.

— Пане директоре... а як ви поранили руку? — Гаррі дивився на почорнілі пальці з

відразою і водночас зі співчуттям.

— Зараз нема коли про це розповідати. Потім. У нас зустріч з Бобом Оґденом.

Дамблдор вилив у сито спогадів сріблястий вміст пляшечки і той — ні рідина, ні газ —

завирував у чаші й замерехтів.