Гаррі Поттер і напівкровний принц

Хоч коридори були безлюдні, та все ж Гаррі довелося поспіхом ховатися за статую, коли з-

за рогу вигулькнула професорка Трелоні. Вона бурмотіла щось собі під ніс, тасувала колоду

заяложених гральних карт і на ходу на них ворожила.

— Пікова двійка: сварка, — бурмотіла професорка, минаючи те місце, де навпочіпки

принишк Гаррі. — Пікова сімка: зловісний знак. Пікова десятка: насильство. Піковий валет:

чорнявий юнак, можливо, в тривозі, не любить розпитувань...

Вона зненацька зупинилася біля статуї, за якою ховався Гаррі.

— Ні, це якась помилка, — роздратовано буркнула Трелоні, і Гаррі почув, як вона нервово

перетасувала карти, а тоді пішла далі, залишивши по собі слабкий запах хересу. Гаррі зачекав,

щоб упевнитися, що вона пішла, і побіг далі, аж до того місця в коридорі на восьмому поверсі,

де під стіною стояв самотній гаргуйль.

— Кислотна шипучка, — сказав Гаррі. Гаргуйль відскочив; стіна за його спиною

розсунулася, відкриваючи рухомі спіральні сходи. Гаррі став на них, мов на ескалатор, і сходи

м’якими колами понесли його вгору, до оздоблених мідним кільцем дверей Дамблдорового

кабінету.

Гаррі постукав.

— Заходь, — запросив Дамблдор.

— Добрий вечір, пане директоре, — привітався Гаррі, заходячи в кабінет.

— Ага, добрий вечір, Гаррі. Сідай, — усміхнувся Дамблдор. — Ну як, задоволений

першим тижнем у школі?