Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Так, дякую, — погодився Гаррі.

— Ти, мабуть, був досить активний, ось уже й покарання встиг заробити!

— Е-е... — недорікувато почав Гаррі, але Дамблдор і не думав його сварити.

— Я домовився з професором Снейпом, що ти відбудеш покарання не цієї, а наступної

суботи.

— Добре, — не заперечував Гаррі. Його хвилювало не Снейпове покарання, а щось значно

важливіше, і він нишком оглядав кабінет — чи не підкаже йому якась деталь, що ж саме задумав

робити сьогодні Дамблдор. Округлий кабінет був такий самий, як і завжди: делікатні срібні

прилади стояли на столиках з тонкими ніжками, пихкаючи клубочками диму й сюркочучи;

портрети колишніх директорів та директорок куняли у рамах; а розкішний Дамблдорів фенікс

Фоукс з цікавістю поглядав на Гаррі зі свого сідала за дверима. Не видно було навіть, щоб

Дамблдор розчистив місце для вправляння у двобоях.

— Отже, Гаррі, — сказав Дамблдор діловим тоном. — Тебе, безперечно, цікавить, що я

тобі приготував на ці... як би це краще сказати... уроки?

— Так, пане директоре.

— Ну, якщо тобі вже відомо, що саме спонукало Лорда Волдеморта до спроби тебе вбити

п’ятнадцять років тому, то я вирішив, що настав час поділитися з тобою деякою інформацією.

Запала мовчанка.

— Наприкінці минулого семестру ви обіцяли, що все мені розкажете, — нагадав Гаррі.

Йому було важко позбутися звинувачувальних ноток у голосі. — Пане директоре, — додав він.