Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі кортіло дізнатися, хто ж він, цей Напівкровний Принц. І хоч уроків завдавали

стільки, що часу перечитати всі коментарі до “Прогресивної методики зіллєваріння” не було,

однак погортати підручник він устиг і тепер бачив, що сторінок без Принцових зауважень там

майже не залишалося, причому не завжди на тему зіллєваріння. Подекуди траплялися вказівки

стосовно заклять, що їх, схоже, Принц вигадав сам.

— Або сама, — роздратовано зронила Герміона, коли суботнього вечора у вітальні Гаррі

розповідав про це Ронові. — То могла бути й дівчина. Мені здається, що почерк скоріше

дівчачий, ніж хлопчачий.

— Його звали Напівкровний Принц, — нагадав їй Гаррі. — Скільки дівчат ставали

принцами?

Герміона не знайшлася, що на це відповісти. Просто насупилася й висмикнула свій

реферат “Принципи рематеріалізації” з-перед Ронових очей, бо той уже намагався прочитати

його догори дриґом.

Гаррі зиркнув на годинника й швиденько сховав у сумку обшарпану “Прогресивну

методику зіллєваріння”.

— За п’ять хвилин восьма, треба бігти, бо спізнюся до Дамблдора.

— О-о-о-о! — видихнула Герміона, піднявши голову. — Успіхів! Ми зачекаємо, цікаво

послухати, чого він тебе навчатиме!

— Маю надію, все буде класно, — сказав Рон, і вони вдвох простежили, як Гаррі вибрався

крізь отвір за портретом.