Гаррі Поттер і напівкровний принц

книгу мені, та де там, у моїй ніхто нічого не написав. Хіба що блювонув на неї, судячи з

п’ятдесят другої сторінки, але...

— Стривай, — пролунав чийсь голос у Гаррі під лівим вухом, і він раптом уловив той

квітковий запах, що вразив його в Слизороговому підвалі. Озирнувся й побачив, що до них

підійшла Джіні. — Чи я добре почула? Гаррі, ти виконував якісь вказівки, що їх хтось записав у

твоєму підручнику?

Вона мала стривожений і сердитий вигляд. Гаррі миттю зрозумів, що вона мала на увазі.

— Нічого страшного, — заспокоїв він її притишеним голосом. — Це ж не якийсь там

Редлів щоденник. Це просто старий підручник, у якому хтось там щось нашкрябав.

— Але ж ти виконав те, що там було написано?

— Я просто скористався кількома порадами, записаними на полях. Чесно, Джіні, там не

було нічого особливого...

— Джіні правду каже, — відразу повеселішала Герміона. —Треба перевірити, чи нема там

чогось підозрілого. Тобто всі ці дивні інструкції... хтозна, хтозна...

— Стоп! — обурився Гаррі, виймаючи з сумки “Прогресивну методику зіллєваріння” й

піднімаючи чарівну паличку.

— Спеціаліс ревеліо! — сказав він, легенько вдаряючи по палітурці.

Нічого не сталося. Книжка лежала собі, стара, брудна й пошарпана.

— Усе?! Задоволені? — роздратовано буркнув Гаррі. — А може, зачекаєте, чи не зробить

вона сальто-мортале?