Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ніяких плащів. Зайди, щоб усі тебе бачили. Ти ж цього й хотів,

Гаррі рішуче пішов у відчинені двері — що завгодно, аби лиш позбутися Снейпа. Велика

зала з її чотирма довгими учнівськими столами та вчительським столом на підвищенні була, як

завжди, прикрашена свічками, що плавали в повітрі. Тарелі від їхнього світла виблискували й

сяяли. Але для Гаррі це все злилося в одну мерехтливу пляму, бо він так швидко йшов, що

проскочив гафелпафський стіл перш, ніж його звідти помітили. А коли учні почали зіскакувати

з місць, щоб його роздивитися, він уже побачив Рона й Герміону, кинувся вздовж лав і за

хвильку втиснувся між ними.

— Де ти... мамонько, що з твоїм обличчям? — витріщився на нього Рон разом з усіма, хто

був поблизу.

— А що, щось не так? — здивувався Гаррі, а тоді схопив ложку і придивився до свого

викривленого відображення.

— Ти весь у крові! — зойкнула Герміона. — Йди сюди...

Вона підняла чарівну паличку, вимовила “Терґео!”, й стерла засохлу кров.

— Дякую, — сказав Гаррі, мацаючи своє вже чисте обличчя. — А як мій ніс?

— Нормально, — стурбовано відповіла Герміона. — А що таке? Гаррі, що сталося? Ми так

злякалися!

— Розкажу потім, — спинив її Гаррі. Він прекрасно розумів, що Джіні, Невіл, Дін і

Шеймус нашорошили вуха; навіть Майже-Безголовий Нік, ґрифіндорський привид, і той завис

над столом, щоб підслухати розмову.