Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі чіплявся за цю думку, яка не лише спонукала його звинувачувати Снейпа і мати від цього

певне заспокоєння, а й підказувала, що Сіріусова смерть анітрохи Снейпа не мучить.

— П’ятдесят очок з Ґрифіндору за запізнення, — сказав Снейп. — І ще, стривай, двадцять

за твій маґлівський одяг. Не пам’ятаю, щоб якийсь гуртожиток на самому початку року

опинявся в мінусах... ще ж і десерт не подавали. Мабуть, Поттер, це новий рекорд.

Лють і ненависть, що вирували в грудях Гаррі, палахкотіли вже, здається, білим жаром, але

він радше погодився б залишитися паралізованим до самого Лондона, ніж розповів би Снейпові,

чому запізнився.

— Ти, мабуть, готував показове прибуття? — не вгамовувався Снейп. — Та, оскільки

літаючої машини в тебе нема, ти вирішив, що досягнеш драматичного ефекту, якщо ввалишся у

Велику залу посеред бенкету.

Гаррі тримав язика за зубами, хоч і боявся, що в грудях зараз щось вибухне. Він розумів,

що Снейп прийшов по нього заради цих кількох хвилин, коли без свідків шпигатиме й мучитиме

Гаррі.

Нарешті вони дійшли до замкових сходів, а коли відчинилися великі дубові двері у

вимощений плитами просторий вестибюль, їх привітали вибухи сміху, розмови та дзенькіт

тарілок і келихів, що долинали з Великої зали. Гаррі хотілося знову накритися плащем-

невидимкою, щоб непомітно пробратися до свого місця за довжелезним ґрифіндорським столом

(який, на жаль, був найдалі від вестибюлю).

Наче прочитавши ці думки, Снейп сказав: