Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ні, є ще Правдфут, Севідж і Доліш.

— Доліш — це той аврор, якого торік атакував Дамблдор?

— Саме так.

Вони пленталися темним безлюдним путівцем по свіжих коліях від диліжансових коліс.

Гаррі поглядав з-під плаща на Тонкс. Торік вона засипала всіх запитаннями (що часом аж

дратувало), постійно сміялася й жартувала. Тепер же здавалася постарілою, серйозною й

цілеспрямованою. Це так на неї вплинули події в міністерстві? Гаррі обсіли неприємні думки,

що Герміона, мабуть, запропонувала б йому розрадити Тонкс з приводу Сіріуса, запевнити її, що

вона ні в чому не винна, однак не міг себе пересилити. Гаррі не звинувачував її в Сіріусовій

смерті; її провина була не більша, ніж провина будь-кого іншого (до того ж значно менша, ніж

його самого), але він волів би узагалі не говорити про Сіріуса. Отож вони мовчки брели крізь

холодну ніч і за ними по землі шурхотів довжелезний плащ Тонкс.

Завжди добираючись диліжансом, Гаррі не усвідомлював, як далеко до Гоґвортса від

станції Гоґсмід. З великим полегшенням він нарешті побачив високі колони обабіч брами з

крилатими вепрами вгорі. Він змерз, зголоднів і був би дуже радий позбутися цієї нової, понурої

Тонкс. Та коли простяг руку, щоб відчинити браму, то виявив, що на ній висить ланцюг із

замком.

— Алогомора! — впевнено сказав він, націлившись чарівною паличкою на замок, але

нічого не сталося.

— Тут це не діє, — пояснила Тонкс. — Браму зачарував сам Дамблдор. Гаррі роззирнувся