Гаррі Поттер і напівкровний принц

лікарні, якій більше довіряв, коли йшлося про зцілювальні чари, але подумав, що відверто про

це сказати було б грубо, тому завмер на місці й заплющив очі.

— Епіскі, — вимовила Тонкс.

Ніс у Гаррі став дуже гарячий, а тоді дуже холодний. Гаррі боязко його помацав. Начебто

зцілений.

— Дуже дякую!

— Ти краще знову накинь плаща, і підемо до школи, — порадила Тонкс, так само без

усмішки. Коли Гаррі накинув плаща, вона змахнула чарівною паличкою; з палички шугонула

величезна срібляста чотирилапа істота й метнулася кудись у темряву.

— Це був патронус? — запитав Гаррі. Йому доводилося бачити, як Дамблдор посилав

подібні повідомлення.

— Так, я відіслала в замок звістку, що ти зі мною, щоб не турбувалися. Ходімо, не гаймо

часу. Вони вирушили в напрямку путівця, що вів до школи.

— Як ти мене знайшла?

— Помітила, що ти не вийшов з поїзда, і ще я знала, що ти маєш цього плаща. Думала, ти

від когось ховаєшся. А як побачила, що шторки того купе опущені, то вирішила перевірити.

— А чого ти тут, до речі? — поцікавився Гаррі.

— Я тепер перебуваю в Гоґсміді, щоб забезпечувати школі додаткову охорону, — пояснила

Тонкс.

— Там тільки ти одна, чи?...