Гаррі Поттер і напівкровний принц

І тут він відчув, як злітає з нього плащ-невидимка і хтось каже:

— Привіт, Гаррі.

Спалахнуло червоне світло, й тіло Гаррі відклякло; він спромігся переміститися в

достойнішу — сидячу — позу, швидко стер рукою кров з роз’юшеного обличчя й підняв голову,

щоб глянути на Тонкс, яка тримала в руках його плащ-невидимку.

— Йдемо звідси, бігом, — сказала вона, бо вікна вагона вже вкрилися парою і поїзд почав

від’їжджати зі станції. — Побігли, доведеться стрибати.

Гаррі кинувся за нею в коридор. Тонкс відчинила двері вагона й зістрибнула на перон,

який тікав з-під ніг, бо поїзд уже набирав швидкість. Гаррі стрибнув за нею, похитнувся,

приземляючись, але встиг випростатися саме вчасно, щоб побачити, як яскраво-червоний

паротяг завернув на повній швидкості за поворот і зник з очей.

Холодне вечірнє повітря трохи вгамувало пульсуючий біль у носі. Тонкс дивилася на

нього; він був сердитий і присоромлений тим, що його виявили в такому дурнуватому стань

Вона мовчки віддала йому плащ-невидимку.

— Хто це зробив?

— Драко Мелфой, — гірко сказав Гаррі. — Дякую за... ну...

— Пусте, — без тіні усмішки відповіла Тонкс. Навіть у пітьмі Гаррі бачив, що в неї знову

мишасто-сіре волосся і зажурений вигляд, як і тоді, в “Барлозі”. — Якщо не ворушитимешся, я

приведу до ладу твого носа.

Гаррі не дуже сподобалася ця ідея; він хотів піти до мадам Помфрі, завідувачки шкільної