Гаррі Поттер і напівкровний принц

СОВ чи які склав НОЧІ? Ясно, що байдуже... йому головне те, хто чим йому прислужився, яку

виявив відданість.

— І ти вважаєш, що саме ти зумієш для нього щось зробити? — в’їдливо спитав Забіні. —

У шістнадцять років і нічого не вміючи?

— Я вже, здається, сказав. Можливо, для нього моє вміння — не головне. Можливо, та

робота, яку я повинен для нього виконати, не потребує ніякого вміння, — спокійно відповів

Мелфой.

Креб і Ґойл сиділи з роззявленими, як у гаргуйлів, ротами. Пенсі дивилася на Мелфоя з

благоговінням.

— Карочє, я вже бачу Гоґвортс, — сказав Мелфой, насолоджуючись ефектом, і махнув

рукою на потемніле вікно. — Пора натягати мантії.

Гаррі так уважно дивився на Мелфоя, що не помітив Ґойла, який поліз по свою валізу;

коли він її стягав, вона боляче вдарила Гаррі по голові. Хлопець мимоволі зойкнув від болю, а

Мелфой насупився й поглянув на багажну полицю.

Гаррі не боявся Мелфоя, та йому однак не хотілося, щоб зграя недоброзичливих

слизеринців виявила, як він ховається під плащем-невидимкою. На очі йому навернулися

сльози, на голові росла ґуля, але він обережно, щоб не скинути плаща, вийняв чарівну паличку

й, затамувавши подих, чекав. На його радість, Мелфой вирішив, що йому той шум причувся;

він, як і всі, перевдягся в мантію, замкнув валізу і, доки поїзд смикався й гальмував, зав’язав на

шиї нового цупкого дорожнього плаща.