Гаррі Поттер і напівкровний принц

Луна часто говорила такі незручні речі, і Гаррі відчував від цього і жаль, і ніяковість. Та

відповісти він не встиг, бо за дверима купе почалася метушня: дівчата з четвертого класу про

щось перешіптувалися й хихотіли.

— То запитай його!

— Сама запитай!

— Добре!

І ось одна відважна на вигляд дівчина з великими темними очима, виразним підборіддям і

довгим чорним волоссям, відчинила двері.

— Привіт, Гаррі, я Ромільда Вейн, — представилась вона голосно і самовпевнено. —

Хочеш перейти в наше купе? Не обов’язково сидіти з ними, — додала вона театральним

шепотом, показуючи на Невілів зад, що знову випинався з-під лави, і на Луну, яка вже начепила

свої спектрокуляри й скидалася тепер на божевільну барвисту сову.

— Це мої друзі, — холодно відповів Гаррі.

— О, — здивувалася дівчина. — Он як. Ясно.

І вона зникла, зачинивши за собою двері.

— Усі думають, що в тебе мають бути крутіші друзі, ніж ми, — Луна як завжди була

безпосередня.

— Ви круті, — не погодився Гаррі. — Ніхто з них не був у міністерстві. Вони не билися

пліч-о-пліч зі мною.

— Це з твого боку дуже люб’язно, — засяяла Луна, поправила на носі спектрокуляри й