Гаррі Поттер і напівкровний принц

коли було заарештовано Луціуса Мелфоя, ми обшукали увесь його дім. Вилучили тоді все, що

могло бути небезпечним.

— Думаю, ви щось пропустили, — вперто наполягав Гаррі.

— Можливо, — погодився містер Візлі, але Гаррі бачив, що зробив він це нещиро.

За їхніми спинами пролунав свисток; уже майже всі по сідали у вагони і двері зачинялися.

— Біжи, — сказав містер Візлі, а місіс Візлі закричала:

— Гаррі, бігом!

Він метнувся до поїзда, а містер і місіс Візлі допомогли йому запхнути в тамбур валізу.

— І ще, дорогенький, ти приїжджаєш до нас на Різдво, з Дамблдором ми домовилися, тож

скоро побачимося, — повідомила місіс Візлі, зазираючи у вікно, коли поїзд уже рушив. — Та

дивись там, будь обережний...

Поїзд набирав швидкість. —... будь чемний і... Вона майже бігла.

— ...бережи себе!

Гаррі махав рукою, аж доки поїзд завернув за поворот, а містера й місіс Візлі не стало

видно. Аж після цього пішов подивитися, де хто розмістився. Він знав, що Рон і Герміона

залишились у вагоні для старост, а от Джіні стояла трохи віддалік у коридорі й розмовляла з

друзями. До неї він і пішов, тягнучи за собою валізу.

Усі безсоромно витріщалися на нього. Навіть притискалися носами до шибок у дверях

своїх купе, щоб краще роздивитися. Гаррі очікував, що після всіх тих пліток про “Обранця” в

“Щоденному віщуні” різко побільшає тупих поглядів та витріщених очей, але дійсність