Гаррі Поттер і напівкровний принц

доказів на його підтвердження не мав. — Слухай, — додав він, бо в голові в нього раптом

зажевріла одна ідея, — накриймося плащем-невидимкою і по дорозі добре роздивимося, що там

задумав Мелфой.

З цього задуму однак нічого не вийшло: просто неможливо було проштовхнутися в цьому

плащі в коридорах, забитих учнями, які ніяк не могли дочекатися візочка з обідом. Гаррі неохоче

запхав плаща назад у рюкзак. Його варто було носити хоч би для того, щоб уникнути

прискіпливих поглядів. То з того, то з того купе постійно вискакували учні, щоб краще його

роздивитися. Єдиним винятком була Чо Чанґ, яка, побачивши Гаррі, одразу втекла у своє купе.

Проходячи повз скляні двері, Гаррі помітив, що вона гаряче щось обговорює зі своєю

приятелькою Марієттою. Товстий шар гриму не міг цілком приховати розсипи прищів, що й досі

не зійшли з її обличчя.

Коли вони підійшли до купе “В”, то зразу помітили, що Слизоріг запросив не лише їх,

хоча, судячи з ентузіазму, з яким Слизоріг їх привітав, Гаррі був найбажанішим гостем.

— Гаррі, мій хлопчику! — вигукнув Слизоріг, побачивши його, і аж підстрибнув. Його

величезне черево під оксамитовою мантією, здавалося, займало все купе. Блискуча лиса голова

та довгі сиві вуса сяяли під сонцем не менш яскраво, ніж золоті ґудзики його камізельки. —

Радий тебе бачити, радий бачити! А це, мабуть, містер Лонґботом!

Невіл злякано кивнув. Слизоріг вказав їм жестом на єдині два вільні місця біля самих

дверей, і вони посідали там один навпроти одного. Гаррі роздивився інших гостей. Упізнав

одного слизеринця, свого однолітка — високого чорнявого хлопця з гострими вилицями й